Pomodori secchi – саме так італійці називають томати, які ми вперто іменуємо в’яленими. Хоча, якщо розібратися, в’ялені помідори в домашніх умовах – це «родичі» сухофруктів. Томат фактично висушується при невисокій температурі протягом декількох годин. А після перетворюється в універсальний кулінарний штрих, який можна зустріти практично у всіх стравах італійської кухні.
Перша згадка про в’ялених помідорів відноситься до початку XVIII століття. Але дійсно широку популярність сушені томати знайшли лише у другій половині XIX століття. У 1856 році Франческо Чирио – житель Туріну – почав консервувати томати за методом Аппера, відкривши для цих цілей власну фабрику.
Італійці і греки не уявляють своєї кулінарної життя без цього продукту. Вони додають сушені томати в тісто, роблять їх начинкою для пирогів, кладуть на бутерброди, доповнюють піцу і перетворюють в соус для пасти. Та що вже говорити, якщо лише один в’ялений томат, насаджений на шпажку і з’їдений з шматочком свіжого хліба, здатний принести справжнє гастрономічне задоволення.
Ніколя Фрасуа Аппер – французький кухар, який запропонував у кінці XVIII століття зберігати вже готову їжу в герметичних упаковках і ємностях. За це відкриття кулінар був удостоєний державної премії, а також високого звання «Добродійник людства».
